вірші

Поцілунками покрию твої очі
І повільно вниз губами по щоці.
І не вистачить мені цієї ночі —
Закороткі, мій коханий, ночі ці.
Закороткі — то не важить, що зимові.
Вже й світанок — душить спрага — я тремчу.
Не спиняймо, не спиняймо тіл розмови —
Шепочу тобі і ти мене почув.
Розчинюсь в тобі — мого немає тіла.
І твого немає теж, бо є одне.
Як давно тебе, як спрагло я хотіла —
Не спиняй мене, а слухайся мене.
Ми розправимо, мов крила, вільні руки —
Ох, солодка тіл знемога — цей політ.
Не спиняймось, політаймо до розлуки —
Впадемо ще, розіб’ємось об граніт.
Шлях Чумацький подарує насолоду —
Бурштинового намистечка разок.
Ти красивий, ти довершеної вроди —
Я художник, я кладу іще мазок —
Я коралу покладу тобі на губи —
Й так червоні, й так палають, але ні, —
Червоніші мають бути як для згуби,
Хоч такі, як цей світанок у вікні.
І нічого не соромся — ми найкращі.
Ще нема чого соромитись в раю.
Ми святі. Навіть, якщо ми вже пропащі —
Я тебе, немов нектар із квітки, п’ю.
То нічого, що вже навіть не світанок —
Довгий ранок, сяє тіла білизна.
Що нам з того, о, любове, що вже ранок, —
Ти ж не все цієї ночі ще пізнав.
Буде день і буде вечір, буде й нічка—
Закороткі дні і ранки, й ночі ці.
Закороткі аж судомить тіло відчай —
Я проснутись хочу в тебе на руці.
На руці проснутись хочу і проснуся.
Спраглим тілом знов до тебе припаду.
Я з тобою ще нічого не боюся.
Вийдем з раю — вже без тебе пропаду.