вірші

Я йшла до тебе по передовій.
Таксі чекали з флангів ще й із тилу.
Було так темно, лиш з-під ночі вій
Таксі світились шахматні світила.
Мені здавалось: зараз я спіткнусь.
Ці десять кроків — це не десять кроків.
Я пленталась повільніш від бабусь,
Хоча удвічі менше мала років.
Таксі не знали, ти не розумів,
Чому передова і що від бою
В цей мирний вечір для кохання й снів
Щонайсолодших. Це — мій бій з собою.
Із місяцем, що в осуді завис,
Полеміка триває однобічна.
Так треба, бо так сталось. Не каприз
Мій монолог — це страх мій перед вічним.
Це так я називаю словом страх
Мою любов, яка зі мною буде,
Допоки я єси, допоки крах
І тіла, й розуму зведе мене від люду.
Ми помчимо з тобою, варто лиш
Ще крок ступити — просто в невідомість.
Бери усе моє і не залиш,
Минулим переповнену, свідомість.
Я так сказала. І страшенний біль
Тієї ж миті переповнив груди:
Я зрозуміла, що програла бій.
Що я нікуди їхати не буду.