вірші

Я така, як сама захотіла —
Полотно, світлий лак і пастель.
І на рамку натягнуте тіло,
Мов міраж на сипучість пустель.

Де піщинка розгледена кожна,
Пересипана в змій на жалу.
Все змінити, бо далі не можна
Жити так, як я зараз живу.

І покинуть гурток мазохістів,
Де я всі вже науки пройшла.
В цім байдужім приземленім місті
Островки залишились тепла.

Де на доброму слові заміси
Випікають у дружби хліби.
...Полюби мене, скривджене місто.
Наче в’язня в собі, полюби.