вірші

Я назустріч тобі — лише сяючі очі, мов квіти.
Безневинно і просто — неважко посіяти вітер.
Але наздоженуть помилки, непростимо забулі.
Сієш вітер... Але будеш жати щось більше, ніж бурю.

На чужих помилках лише мудрі стають розумніші.
Я ж якась не така. А яка — я не знаю. Я інша.
Я сама, мов ріка, що не знає, де русло проб’ється.
Ні себе, ні когось я не слухаю. Слухаю серце.

На своїх помилках навіть дурні стають розумніші.
Так буває частіше — на власних навчитись простіше.
Але й мудрі, й дурні недосяжні для мене, мов мури.
Я сама, наче буря. І сію не вітер, а бурю.

Але чи ж помилки називаємо ми помилками?
Я б назвала їх долею — так і зову їх з роками.
Сію бурю сьогодні, бо вітер у мене украв ти.
Сію бурю, а жати...Так то ж буде завтра.