вірші

Я лише зрозуміти хочу —
Різноформність облич така,
Та одного кольору й форми очі
У щілині замка.
І якщо цілувати губи
Через неї й метал країв,
То немає різниці, чи любий,
І немає різниці, чиї.
І, втомившись втрачати віру
В імовірність, що є рідня,
І, втомившись тримати міру,
Щоб ні ночі не вбить, ні дня, —
Кам’янієш шматком базальту
І, нарешті, думка струнка:
Прагну світла — тож світла дайте
Хоч у щілині від замка.
Хтось ітиме під небесами
І побачить мене й мій зір,
І здивується — така сама,
Як усі. А я думав — звір.
Вільний звір в металевій клітці
Без свободи — саме виття.
Можна кинути камінь звідси
Й розтрощити його життя.
Можна вбити його незримо
Й далі рухатись без провин.
Треба йти, мов байдужість, — мимо.
І не чути, що кличе він.
І дверна розхиталась рама,
І немає замка ніде.
І виходжу я — така сама,
Як усі. Я поділась десь.