вірші

Вже забула, що воно й таке —
Віхола — весела, неприп’ята.
Зашпори зайшли й засіли в п’ятах —
Віхола, кимсь люблена, кимсь клята —
Ось хаосу пристрасний макет
І прощальний лютого банкет,
І зими сплановане піке.
Доки я писала ці рядки,
А вона вже й небо відхилила,
Й відлетіла ввись на білих крилах.
Не взяла мене, а лиш зморила.
Я заснула на крилі руки.
І щасливі бачила роки.
Хоч вві сні — я мала їх таки.