вірші

Вже все дістало. Як воно гнітить —
Життя не цілісне, а все якісь огризки.
Стежки лиш там, де вибоїни й слизько,
А ще й спинитися не можна ні на мить.

Висмоктувати з пальця віражі
І десять літ не бути у відпустці.
І в провінційно-дикій сірій пустці
Ліпить із пилу й бруду вітражі.

Не має значення, хто — жінка? чоловік?
Не має значення, від кого це залежить —
Мені життя нормальне не належить.
Але ж людський такий короткий вік...