вірші

Виходить, буває. Щоб з першого погляду й так
Назовсім собою і Всесвіт, і світ затулити.
І в них ні шпаринки. І з цим треба жити, відтак.
І якось радіти. І якось триматись блакиті.

Виходить, буває. Невже це зі мною? Невже?
І сіра безодня дощу не рятує фатально.
Мій погляд сумний таємницю мою береже
І тіло, заковане в кригу, уже не відтане.

Нічого не вдіють ані телефонні дроти,
Ні вперте бажання хоч трохи пожить щасливіше.
Без тебе немає мене. Й не підозрюєш ти,
Як боляче кожному слову в написанім вірші.