вірші

Всі зачекались снігу. У чеканні
Смоктали із бокалів «Гратієшті».
І що вже там дісталося останнім,
Не відаю. Бо сніг пішов. Нарешті.
Сніг падав, ніби вата, рвана так,
Як рвалась на ялинку у дитинстві.
Різниця та, що не ступав ходак
На ці звірятка з вати материнські,
А зараз світ так само мерехтить,
Чіткий не зовсім, наче з-за вуалі.
Себе питаю: чи готова ти
Про сніг писати, інтелектуалів
Почувши: знов про сніг? О, примітив...
Упав-розтав-чекаю-випав знову.
Той самий сніг, знайомий всім мотив,
Слова ті самі сипле, мов полову...
О, так, готова. Зараз і давно,
Бо знаю: підлягає все під осуд —
І те, що пишеш, й те, що п’єш вино,
І те, що на жаринки ногу босу
Поставиш, щоб душевний зняти біль, —
Усе засудиться. Це завжди будеш мати.
Але ж лапатий, мокрий, рідний мій —
Летить сьогодні сніг, неначе вата...