вірші

Він так прийшов, як зміг, і так, як звик.
Без попередження, наївний і раптовий.
І стоптаний навіки черевик
Мене налаштував на загадкове.

Високий, худорлявий — не атлант.
Мине ще кілька років — стане модний.
Але чому, якщо він вже талант,
То тут, в провінції, він мусить буть голодним?

Він пише музику. І справжню, не якусь.
І, може, через те, що не для Химки,
То й не помічений, не визнаний. Чомусь
Нема йому належної підтримки.

І я, що точно знаю — це талант, —
І точно знаю, що життя не вічне,
Йому не помічник і не гарант,
Бо я й сама злиденна й пересічна.

Бо я й сама, закінчивши строфу,
Поставивши останнім часом й дату,
Кажу собі: закинь і не блефуй.
Ніхто не буде тут цього читати.