вірші

Відкрились двері. На порозі став
Цей чоловік — високий і русявий.
Хмільний від медуниць і від отав,
Хмільний своєю дужістю так само.
Він знає все про мене наперед
І наперед мене він захищає.
Він не дає потрапить до тенет,
В які я прагну. Я його втрачаю.
Втрачаю, а мій розум стугонить,
Що маю бути вдячна я за втрату,
За саме цю мого спасіння мить,
Задля якої стрітись було варто.
Він зараз посміхнеться й голубінь
Його очей пектиме добротою.
Отак пече старі кістки черінь.
Він добротою знищує отою
Моє миттєве свято, мій політ,
Мою мелодію — повітряні кружала.
Його я марно ждала стільки літ
І він прийшов, аби я вже не ждала.
Я вимріяла так його, мов гріх,
Мов неможливість, за яку карають.
Ось нагорода, ось найбільша з втіх —
Такі чоловіки іще бувають.