вірші

Ти плачеш? Тобі солодко? І ти
Собі обличчя в пристрасті роздерла?
Чи ти вінець вдягла колючий з терну
І в шкіру тобі вдерлися дроти?

Ти плачеш від чекання насолод,
Чи плачеш, власне, вже від насолоди?
Бо ти уся також дитя природи,
Яка щораз розігрує твій лот.

Чому ти плачеш? Господи, прости.
І не дивись, осуджуючи з неба.
Якщо ця жінка плаче, значить, треба.
Усе пісне — обридли їй пости.

Її одну оця нещасна мить
Зробила враз заложницею тіла.
Вона закрила очі й полетіла.
А вже вертатися. І знову пісно жить.