вірші

Творчість

Жовтий слід на руках, як знемога сипучих пустель.
Білий смуток в очах віддзеркаленням обрію стель.
І в усьому така неозорість. Така неозорість!
І в усьому розбещеність схимника й світськість крота.
Кров червона пульсує у напіврозкритих ротах,
Мов мереживо натяків, їхня жагуча прозорість.
Мов ліана тонка, переплетений з дійсністю стан.
Приєднай туди свій і химера прадавня проста
Поруч пройде свічею. Ти чутимеш стишеність кроків.
Та не бійся, а будь, не гріши тим, що збуджуєш страх
У собі, у мені — передбачений автором крах
Не минути нікому — і це ні від яких уроків,
Від ніяких відхрещень, ніяких чітких обминань
Не залежить. О, ні! Лише навчені болем карать
Вже стоятимуть, протяг у дверях вчинивши великий.
І тоді в тому протязі смерчем, вогненним снопом
Лиш любов воскресає, здіймається білим стовпом —
Велетенська надія і віра, — звичайна, безлика.
Але сила яка в тій безликості й воля яка!
Відчуваєш, як горло уже не стискає рука
Безнадії, зневіри, що зветься, мов камінь, — безвихідь.
І гойдається сцена, й свистить знавіснілий партер —
Твій страшний візаві — й десь подівся партнер,
А ти йдеш і хитаєшся, й чуєш луною: "Твій вихід..."