вірші

Ця розмова — по суті розплата
За ілюзії. Та без жалю
Я живу молода і крилата —
Не люблю! Не люблю! Не люблю!

То лиш дощ нависпівував рими,
А печалі насунув туман.
А тепер — все і справжнє, і зриме —
Все обман! Все обман! Все обман...

Вже висока мелодія стихла.
Стих і дощ. Біле сонце сія.
Ця людина — ця спрага, це лихо —
Не моя! Не моя, не моя.

Ні за чим сумувати не варто.
Я іскрюсь, як веселки дуга.
Бо мені, молодій і крилатій,
Легко-легко в захмар’ї шугать.