вірші

Цей вечір сивий — такий, як голуб. —
Такий туманний, безвольний, кволий...
Тремчу і душу ховаю голу.
Трамвай вуркоче і передзвоном
Спиняє душу отак з розгону:
Назад! Вернися! Не йди назустріч!
Ідеш і знаєш, що будуть мучить...
Це я сказала. Трамвай озвучив.
Вона спинилась. На вістрі кручі.
Боюсь за неї. Ховаю дужче.
Я намагаюсь їй пояснити,
Як треба жити і як любити.
Отак легенько, мов оксамитом.
Не так, мов з кручі, щоб не спинити.
Вона зронила мені: аби-то...