вірші

Це дуже просто — подорожувать
Хоч уві сні,бо це найменший ризик.
Це дуже схоже на медитувать,
Сягнувши меж оранжевого диску.

Отут напруга — саме на межі,
Але якщо рвонутися удасться
З уявних фосфоруючих кряжів,
То, значить, вийшло все — в політ! За щастям!

За диском холодно. Холодний фіолет
Приймає байдуже моє безкриле тіло
І далі — легко — ще якийсь момент.
Я знаю. Пам’ятаю. Я летіла.

Назустріч інше сонце — вже не диск.
Квадрат з екраном кольору індиго.
Пухнастий колір грубий чинить тиск.
Я падаю на сині гори криги.

Вони дзвенять легенько, мов кришталь.
Мов музика ув абсолютній тиші.
Десь нижче море біле, мов шпиталь,
На ньому код польоту хвиля пише.

Ви уявляєте цей кришталевий дзвін
Прозорих гір — високих, мов бокали?
Я зачарована і я кладу на кін
Повернення за оксамит вокалу.

То хто ж співає? Тиші абсолют
Порушено уторгненням пришельця.
Блискучі промені, мов синій дощ, снують
Кольчугу неповернення у серці.

Та це ж Ідилія! Моя планета снів!
Моє кубельце втечі з нелюбови.
Це банк натхнення, банк потрібних слів —
А я завжди потребу маю в слові.

Тут все мені належить — геть усе!
Але я вдаль гукаю для годиться:
Дозволь, нехай твій вимір принесе
Мені мій вірш із Всесвіту полиці.

З якого Всесвіту? — мене питає даль.
Тут всесвітів — хаос конгломерацій.
Із того, де живе цвіркун-скрипаль,
Якраз на приймочці розквітлости акацій.

Даль розчарована. Летіть крізь сто світів,
Щоб вибрати вже звичне й нецікаве?
Але й радіє: хтось та прилетів,
Є з ким розпити філіжанку кави.

Вона прислала синій драндулет
Якраз мені під ноги — крига синя
Тим часом вже висвітлює сонет,
Який назад візьму з собою в скрині.

Прозора скриня. Хто її кував?
Хто дав мені в дарунок цю планету?
Хто дав мені скарбницю, де слова,
Щоб їх добути, вимагають лету?

Я обертаюсь різко — відлітать
Це трохи важче, аніж прилітати.
Там жде мене папір і самота,
Мажорність урочистої кантати.

І знову оксамитовий квадрат,
Чітке сплетіння двох діагоналей,
І синій простір, ніби старший брат,
Мене веде між агресивних далей

У точку пересічення. А там
Побачу край оранжевого диску.
Ну от і все. З поверненням, мадам!
Але не крапку ставимо, а риску
Продовження...