вірші

Старий поет

Життя мене зводило з різними справді людьми —
В столицях, цар-градах, на півдні і в рідній провінції.
І дихав я ними так глибоко й вільно грудьми,
Радів, що з такими людьми спілкуванням повінчаний.
Були це й поети — були різномовні й чужі,
Були надвідомі, покриті всесвітньою славою,
Нітрохи не меншою, аніж державні мужі,
І їх веселило моє поєднання з Полтавою.
Тепер розумію я їх, бо оцей хутірець,
Давно уже придбаний панством тутешнім для власности,
Найбільші мистецькі зусилля зведе нанівець
І лиш недолуге тут почестей варте і гласности.
Тут панство пихате. Куди тому панству з столиць!
Тут панство без кланів, мов яблука, що на повидло, —
Однакові всі. І презирством холодним зіниць —
І навіть презирством не часто —
Людей тут шанують, мов бидло.
В такому болоті найважче, звичайно, митцю.
Бо є серед панства "митці", власноручно призначені.
А побіля панства придворні "митці" розсобачені —
От їх і причісують, ніби на вовну вівцю.
На цьому болоті мовчиш, ніби лілії лист.
На цьому болоті собі не дозволиш заплакати.
Так само, як і не зумієш зігнути свій хист,
Щоб в хорі подібних гладенько й однаково квакати.