вірші

Шкодую, що слова втекли від мене
Й без дозволу мого прийшли до тебе.
Шкодую дуже, що вони сказали
Тобі усе, чого б я не хотіла
Сказать тобі ніколи у житті.
Мені здалося, що ти їх чекала,
А, отже, не залежало від мене,
Чи випускати в світ оті слова.
Так мало статися.
А якщо мало — сталось.
Я ті слова хотіла б повернути
В свою оселю й там їх зачинити —
Хай розумнішають, на роздуми піддавшись.
Але між нами сталось те, що сталось.
І слів поверненням уже не допоможеш.
А ми удвох з тобою мали б знати —
Не завжди можна довірять словам.
Минає час. І я тепер не знаю,
Де ти поділа їх. Напевне, що прогнала,
Неначе злодіїв, чи сиріт, геть за двері.
Ймовірно навіть, що ти вже й забула
Про їх візит задавнений. А я
Так зримо, так болюче пам’ятаю.
А я про те щодня шкодую дуже,
Але, що мало статися — те сталось.
І думка моя рівна і жорстока,
Вірніш, не думка, висновок жорстокий —
Перед тобою зовсім я не винна,
Бо нами хтось, усе-таки, керує —
Так було треба, значить. Перед ними ж,
Перед словами тими — дуже винна.
Я їм вручила місію найважчу —
Піти до тебе й все тобі сказати.
Мені болять слова ті, наче діти,
Яких пустила я рубать ліани,
Аби шляхом, прорубаним так тяжко,
Змогла я далі йти. Від тебе далі...