вірші

Руки натруджені поперед мене
Пнуться ув очі людей, що стрічаю.
В чашці чудовій алхімія чаю —
Зілля пахуче, красиве, зелене.

Руки натруджені — випуклі жили —
Так було завжди, так було змалу.
Жінці не личить — хіба коновалу —
Випуклі жили і погляд тужливий.

Втома, мов скеля, на мене упала.
І не суттєво — миттєва, правічна.
В струменях дня і короткою ніччю
Давить мене — сотньорука, зухвала.

Де взяти сили розсунути брили?
А від ножа утекти коновала?
Тут царювала і тут панувала—
Руки мої пів-Землі перерили.

Падає ручка, тремтить рапідограф
І олівець заламався в знемозі.
...Онде дівчатко стоїть при дорозі —
Хай йому стрінеться... граф.