вірші

Розчарування...Мов колючий сніг
Замість пухнастого, коли на серці радість.
Це так як подруги мала безглузда зрада —
Комусь сказала щось, на мить спинивши біг.
Отак от бігла, щось комусь сказала.
Так просто все, немов сільський лубок.
Й від неї не залежить вже клубок
Пліток, що котяться по людному вокзалу,
Яким є місто тихе лише зовні —
Такі міста й бувають провінційні,
В них витончено-завчено-граційно
Інтриги личить виплітать любовні.
Відвертість в них потрібно дозувати,
Все тишком-нишком, справжнього ні-ні.
І так, мов світська дама при вікні,
В них личить перед світом позувати.
Тут щирости бояться, мов прокази.
Життя — це сцена! — успіху закон.
Інакше борешся, немов Лаокоон,
З плетіннями повзучої зарази.
Якщо ти в чомусь інший, ніж усі,
Тебе погублять тут розчарування.
То як же бути? Глянь, тут видно ранню
Зорю, що скупана у вранішній росі...