вірші

Ранок

Все блідіше й блідіше обличчя ночі.
Як в людини, яку нині хтось поранив.
Поволока повільно вступає в очі
І тремтіння від холоду — здрастуй, ранок!

Здрастуй, блідий і невпевнений в силах,
Ніби юний поет на порозі в класика.
Але ж сонце рум’янець кладе на схили —
Перед сонцем навіщо вдавати пасинка?

Володій! Бо межа володіння близько.
День розмиє кордони м’якою губкою.
Річка змієм сріблястим на сонці блисне
І назустріч їй жаба з корча закумкає.

Це кінець. Вже й відлуння стихає хапливих кроків.
Куди йдеш ти? Туди, куди й ми? Вернися...
Та вже радісно світло розбризкував на всі боки
Самовпевнений день, що якраз пробудився.