вірші

Провесінь, сонечко, ще не весна.
Передвесіння, мов передвесілля.
Майже подія відома й ясна.
Все вже надбали — і шати, і зілля.
Все вже готове — лишилось чекать
Миті, коли все це буде доречним.
Сила в чеканні таїться така,
Як в добровільності будь-яких зречень.
Холодно, сонечко. Жінці світить —
Їй цього мало. Їй треба тепліше.
В пору, коли їй у зиму іти,
Їй і весною тепла треба більше.
Логіка жінки — прискорювать мить
І одночасно затримувать миті.
Сильно останнє багаття горить,
Все яскравішають фарби розмиті.
Вже я умію й ніщо цінувать.
Все я умію створити знічев’я.
Солодко гілку мені цілувать
Спрагло губами, якщо й аличева.
Провесінь, сонечко ,ще не весна.
Весни я вже розрізняти умію.
Ніби природа привітна й ясна —
Я не збентежена, я не німію.
Не зачарована! Не легковажна!
Все ще не можу зневажить яси.
І не відкрита для щастя і вражень —
Рано такій мені щастя просить...