вірші

Проснувся сад — пливе до мене в мріях,
І вже пора обрізати сади.
І треба поорати і засіять,
І з неба дочекатися води.

І треба те, а завтра треба інше.
Це слово фори іншим дасть словам.
Душа його не любить. В синій тиші
Слова інакші в землю засіва.

А я своїй душі, немов свекруха,
Я словом "треба" навчена бурчать.
Воно мені фальш-старт дає для руху
І є сигналом вже хоч щось почать.

Але нічого під холодним небом
Не досягли ми на землі удвох —
Душа, якій байдуже слово "треба",
І я, котрій воно, неначе бог.