вірші

Погода так в ці дні на мене схожа.
То дощ, то сонце. Але квітне сад
І нарікать на долю я не можу,
Бо все одно не вернеться назад
Ніщо в моїм житті. Вже так все й буде
І ні на що не скажеш: не було,
Ані на те, що вигадали люди,
Ані на те, що вже давно пройшло.
Це так, як у природи — все буває —
Стихія, марш, елегія, ноктюрн.
Я пам’ятаю все. Усе, що маю.
Все, що спекла, й що кинула в фритюр.
І прийде час відходить в потойбіччя.
Моїх слідів на цій Землі нема.
Є ті, що зітруться, й немає тих, що вічні,
Хоча б отак, як у мені зима.
І прийде час заглянути у вічі,
Хоча б в уяві, тим, що знала я.
Й, покаявшись, ступити в потойбіччя,
Запавши в нім, як клавіша в рояль.