вірші

Поет, якщо він справжній, не лукавить.
Він словом творить дійства силует.
Йому не важать визнання і слава
В отой найвищий творчости момент.
Але якщо поезії основа
Душа оголена і превеликий біль,
То й Бог сказав: було спочатку слово.
Якщо почув ти — він сказав тобі.
Спочатку слово... І медовим трунком
Змастив поету і вуста, й перо.
Тоді дозволив глянуть за лаштунки —
А там життя приховане було.
Дав право вимислу. Таке, що терпне шкіра.
То сотні ролей, зіграних за вірш.
То прямо в серце ввігнана рапіра.
То спалення життя. Й нічого більш.
Там все не так, як у житті. Там п’єса.
Ремарка автора ледь видима і все.
Але, створивши образ, поетеса
Його довіку у собі несе.
Колись привалить і роздавить брила.
Свідомий вибір і довічний хрест.
Але ж навіщо обрізати крила,
Так солодко облизуючи перст?
Який бундючний палець провінційний!
Який караючий його жорстокий жест!
І як він по-вампірячи граційно
Несе всезнайства ветхий маніфест...
Та, слава Богу, що міцне коріння
Дає поету тихий скрип пера,
І що моя лірична героїня
Вже не одне життя пережила.
Їй був близький хорей і амфібрахій,
Дружили з нею ямб і анапест...
...О, не шукайте автобіографій
Прискіпливо у віршах поетес.