вірші

Під вечір сховалось усе, як в селі, замело.
Зима не відступить ніколи від прийнятих рішень.
Це місто, по суті, і є перспективне село.
Хоча у селі, може, люди десь трохи дружніші.
А, може, здається так здалеку лише мені.
Відомо ж, що краще отам, де якраз нас немає.
Що можуть побачити очі сумні у вікні —
Пустелю чи згарище, пустку і пустку без краю.
Це так мені бачиться нині вже кожен пейзаж —
Аморфним, медузним, без кольору, граней і світла.
Цікаво, буває й у пустки якась хоч межа,
І як за межею — так само, як тут, непривітно?
Та що ж ви зробили з країною, що — із людьми?
Невже вас хоча б уві сні вже ніщо не жахає?
Це зараз вам світло, але ж неминучість пітьми
За все, що накоїли, вже нетерпляче чекає.
Це тут тимчасовість, безкарність, життя феєрверк.
А там назавжди для вас муки вготовані вічні.
Мільярди років буде смажити вас дідьків клерк —
Він безкомпромісно жорстокий і категоричний.
Ви ж ходите в церкву — то що ж вам підставу дає
Вважати, що тут, на землі, ваша путь обірветься?
Вона обірветься, але вже підкову кує
Десь там, де не видно, створіння без плоти, без серця.
То гидко, не вміючи, братись творити судьбу,
Країни великої, з людом, віками стражденним,
Який сподівається на безсловесну мольбу
Й того обирає, кого проклинає щоденно.
Наляканий зроду: аби лиш війни не було,
Усім вибачає зневагу, брехню і підлоту.
І в цьому єдиному схожі і місто, й село.
Бо скрізь, хоч таку, як в худоби, чекають роботу.
У нас треба красти й правителів, знай, вихвалять.
Десятки років більш для блага нічого не треба.
Невже, мій народе, в ярмі тобі вічно стоять
І спрагло молить справедливости лише із неба?