вірші

О, як же мій знаний герой,
Що звик до колізій пасивних,
Де він лиш відомий король,
Не любить вітрів експресивних!
Не любить вітрів із очей,
Вітрів із розпечених ніздрів.
Статичним розкриллям плечей
Він вже до ілюзії визрів,
Що дрова з водою горять,
Якщо їм за це заплатити,
Що ніж по саму рукоять
Він зможе в добробут втопити,
Але...ще три крапки й...але,
Я хочу йому заперечить,
Бо щастячко надто мале,
До того ж, іще й недоречне.
Бо я експресивніш вітрів,
З вогнем наростаючим відьми,
Батіг не зриваю Петрів,
А вітер ним цвьохкаю: їдьмо!
О, як я лечу і лечу!
О, як я розштовхую простір!
...Відомий король не почув,
Що я заграбастала острів,
Отой, що належить йому
По праву геройства у віршах.
Який велетенський лопух
Росте й на очах його більша!
Оце тобі, знаний герой,
Дарунок за всі твої страти!
Ти вибрав би завчену роль,
Якби довелось вибирати?