вірші

Не знало тіло, де його тепер
Чекала кара — кара в апогеї.
І вже зацьковано, немовби тіло гея,
Вмикалося на здиблений ампер
Щонайнайвищий, але та межа,
Якої зась сягнути силі струму,
Не може встановитися для глуму
Над тілом цим. Воно, мов ведмежа,
В зимовім лігві сни солодкі бачить.
Солодкі і шалені, що й само
Вже по собі — холодне ескімо.
Розтало-біло-невимовно плаче.
Хай тіло спить. І вже, мов той батіг, —
З розгону втихомиреність на плечі.
Сидить, мов собача побите, вечір,
Що у своїй печалі й не приліг.