вірші

Не пишеться. І ви від мене геть,
Мої раби примхливі — горді рими.
Так легіони вулицями Риму —
Щити вперед — і рухались на смерть.

Так в пізній час і в сінокісний день
Зневажують корови пасовище.
Так в голім грудні вітер хрипло свище,
Так покидає страдника мігрень.

Я знов машина, кинута в кювет.
Всьому природа дасть належну раду.
Але поету прикра ваша зрада,
Бо, вірний вам, без вас він не поет.

І ти не ображайся, білий вірш.
Блідий і рваний, з суму побілілий,
Якби тобі також отак боліло,
Тобі велося б, певно, навіть гірш.

Не вистачає ще таких гризот —
Мов справжні хвойди, повтікали рими.
Та їх присутність у мені незрима
Таки в житті рятує від мерзот.