вірші

Не пишеш. Люблю чекать.
Кохаюсь в своїх стражданнях.
Дзвенить тятива тонка
В римованих строф риданнях.
Не пишеш. І не пиши,
Обранець, мазунчик долі.
Чеканням моїм гріши,
Тихеньким, як сни юдолі.
Чекання мені, мов хліб,
Простий і такий насущний.
Стражденний вразливий німб —
Він скрізь — на морях, на суші.
Нічого немає більш,
У що б я втопила душу,
Як те, з чого рветься вірш,
І що пережити мушу.
Напишеш мені і все —
Обірвеш струмочок теми.
Несе мене, ох, несе,
Мов магму, несе в дилеми.
Не пишеш. Солоний дощ
Солодке чекання витре.
Всюнощніша всіх всюнощ
Мені необхідна битва.