вірші

На цей злиденний ряд, шеренгу чи колону,
На цей злиденний люд, що очі в землю впер,
Немає глянуть сил, немов я анемона,
Або колись була, якщо вже не тепер.

Базар — циганський табір, на персиках рум’яна.
А щоб ти провалився — до злодія, мабуть?
Злиденна дітвора, від голоду мов п’яна.
Хіба суцільні нетрі в країні можуть буть?.

Це так, мов акварель, це так, немов картинка,
Це так, немов етюд, ескіз до полотна.
І в кожного душа порожня, мов торбинка.
А мрія, щоб наїстись, вона яка, нудна?

Оце такий шматок — ого! — земної кулі,
Де править підлий галас, де найніміший люд, —
Спроможний лиш скрутити в своїй кишені дулю, —
Хай бореться завзято з відсутністю валют.

Зате які ескорти! Зате які кортежі!
Зате які потуги — яка потужна гра!
А метушня! А галас! Немов під час пожежі,
Аби достатньо чули усе це з-за бугра.

О, Господи! Невже ти не бачиш і не чуєш?
Чи ще до тебе спрагло ніхто і не моливсь?
Невже усі змирились, сміються так, мов плачуть,
Над тим життям, що мають? Чи ж зміниться колись?...