вірші

Мої рядки натхненням не улещені,
Нічними муками не мучені, не хрещені.
В них кострубаті, колоті боки, —
Але то часточка мене — мої рядки.

Я їх шукала, мовби то пропажа.
Вмочала око в звичні вже пейзажі.
Маленька розвалюшка давить вікна,
Там люди, до яких давно я звикла.

Вони сидять, блаженствують в неробстві.
Я їх не звинувачу в неподобстві.
Їх філософія із філософій крапля,
Мені він невідомий, але напрям.

А їм чужа гарба, яку везу я.
Я їм страшна, немов вулкан Везувій.
Вони б мене спитали: а навіщо?
Впряглась, мов віл, в кишенях вітер свище.

Везу небитого, я, вічно битий рікша.
Я намагалась бути щасливіша.
Але як не волом, то хоч гарбою
Була я все одно. Була собою.