вірші

Мороз надумав все скувать. Кректав,
Поскрипував тихенько, охав, ахав.
В замерзлій шапці сніговій ліхтар
Був схожий на велику черепаху.

Іскрились млявим світлом проводи
Тролейбусних, вже напівсонних ліній.
І сон давно, мов наглядач, ходив,
Тріщав по місту, мов замерзлий іній.

Якийсь в усьому нидів дисонанс,
Бо все не в лад, бо кожен тяг своєї.
Хіба дерева чорні свій романс
Співали на засніженій алеї

Хоч якось в унісон. І втратив лік
Хвилинам, що його морозом мучать,
Найкращий, бо приїжджий, чоловік —
До нього не приходив хтось на зустріч.

Той хтось був поруч — кроків сто ходи.
Дискутували в ньому серце й розум.
І по щоках, мов срібні проводи,
Лягали на морозі тихі сльози.