вірші

Любий! — цілую губи.
Вітер — ще мить і смерч.
Владний, вихрастий, грубий.
Тут Коктебель — там Керч.
Бризки — солоні іскри —
Світлом пробитий бриз.
Солодко лиш на вістрі.
Бриз по губах — каприз.
В колесі рухів ночі
Крутиться бликів щем.
Хочу кружляти, хочу
Бризом, легким дощем.
Дорогоцінним злотом
Тілом біжить пісок.
Любий — цілую — хто там
Котить малий візок
Небом — індиго й сажа —
Сипле розбите скло?
Хто ж тобі нині скаже —
Небо заволокло.
Ніжністю? Пристрасть димом
Очі закрила нам.
Нащо хоч зараз рими
Ділимо пополам?
Холодно. Ніч минає.
І мерехтіння зір.
Десь там на блюдці дна є
З неба упалий звір.
Овен? Тілець? Чи Риби?
Риби! — то крик глибин.
Наше безум’я — глиба
Не для морських рибин.
Знаєш? — Все знаю. Лишень
Берег заснув. Помовч.
Тиша...Між нами тиша.
Тиша гірка, мов жовч.
Нащо із асоціацій
Спрагло возводить дім?
Білі рясні акації
Вже відцвіли. Ходім.