вірші

Кігтями, кігтями, кігтями
Русло роблю для сліз.
Віхтиком, віхтиком, віхтиком
Кров витираю із
Щік, мов огнем, обпечених,
Стиснутих міцно губ.
В люстро дивлюсь приречено,
Потім возводжу в куб
Суму років прожитих,
Зрілих, сумних років —
Будемо знов тужити,
Як во віки віків
Тужать дві жінки разом —
В дзеркалі й перед ним.
Чи ж одна одній скажемо:
Ти себе не вини...
З-за амальгами вигляне
Долі зловредний лик:
Трохи, мовляв, поскиглили...
Збавили трохи вік.