вірші

І скошеною всує бадилиною,
Під небом, що летить за літаками,
Мені лежати під цію калиною,
Посадженою власними руками.
Судилось рано знати, де пристанище
Останнє я знайду собі колись.
А в світі лити дощ не перестане ще.
І, може б, він за мене помоливсь.
На цім квадраті край дороги битої
Ще спориші розляжуться сумні.
Та білі зорі в небі оксамитовім
Крізь пил віків моргатимуть мені.