вірші

Господарі колишні відлинули в Ізраїль.
Чужа то батьківщина, та будуть при грошах.
Поштарка принесла листа сусідам давнім,
Про те, що болять ноги і не болить душа.

Будиночок-барак по вулиці центральній
Купив з "нових" — маленький та, ніби, бізнесмен.
Який вже там ґешефт з бараків цих збирання,
Але значимість певна повзла з його рамен.

Ось він вивозить речі. Кладе їх на причепик,
Зневажливо жбурляє. Я чую їхній крик.
До цього я в вікно дивилася знічев’я,
Як кожен міщанин туди дивитись звик.

Але тепер жалію старенького буфета.
Підпалять? — Чи куди там планують його діть?
А скільки знає, древній, рецептів і секретів,
А скільки на віку він сміявся і радів...

Поїхали й лишили. Тепер усе нове в них.
А тут підпалять речі, що знали весь їх рід.
Що їм служили вірно і піклувались ревно.
А, може, й виручали з полону скрути й бід.

В мені струна печальна так дрібно забриніла.
Чому мені так сумно, усе ж це не моє?
До цих чужих речей мені немає діла.
...Теорія звикання життя моє псує.