вірші

Думки нерадісні приставлені ескортами.
Я їх тягну, немов чужу вину.
Лютневе біле небо горизонтами
Зсувається у лінію одну.

І нерозривну. І кінець не мічений.
Кінець не мічений, але й початок теж.
За горизонти, в далі втаємничені,
Летять роки і не наздоженеш.

Та я й не прагну. Ні за чим не гналася,
Бо вірила у фатум свій і рок.
Ні в статках, ані в щасті не купалася
Й ніколи не вимірювала крок.

Й ніколи не була я обережною.
Любити вміла — тільки не себе.
Що вишивала я і що мережила?
Де візерунки? Дивляться з небес?

Ті небеса й оспівані, й осяяні.
Дивлюся вгору й сліпну, мов з нори.
Такі щемливі і такі незаймані
Блукають небом чисті кольори.