вірші

Братові

Переплетена книга буття тонка
Лабіринтом товстих вервечок.
Крокодилячу шкіру ростить ріка,
А зимова росте з овечок.
Ця війна, коли йтиме на брата брат,
Чи на брата сестра ітиме —
Справедливість чи захист? Чи волі гарт —
З почуттями куди — з святими?
Що робить, як невдаха судьба твоя
І моя, може, більш невдаха?
Ти не можеш судити мене здаля,
Я не можу лягти на плаху.
Мене доля вкладає туди сама.
Ти не тисни хоча б на неї.
В наших, братику, душах, — в обох — зима.
Ти свою хотів до моєї?
Щоб у ній не було і проталин вже,
Й жоден пролісок не проклюнув...
Брате-братику, в’ється судьба вужем
Крізь товстенні шари намулу.
Я любила нещасним тебе дитям —
Ти нещасне, і я нещасне.
Я люблю тебе й зараз — оце затям.
Не безхмарно мені, не ясно.
Під усе у житті не підставиш пліч —
Не вродилася я атлантом.
Поговоримо, братику, віч-на-віч,
Ніби ми з мудреців талантом.
Не тамуй у душі вікових образ.
Епохальних образ не треба.
Все влаштується, брате мій, хоч не враз.
Все влаштується в нас під небом.