вірші

Балада чарівної шинкарки
до дівиць

З Франсуа Війона

Мереживнице Бланш, в сімнадцять літ
Така принадна, молода і звабна,
Послухай же думок старечих плід —
Лови скоріш мужчин, хапай — і амба!
Без відпочинку і не будь роззява:
Стара ти вже не здатна на крутіж, —
Така смішна, мов вискубана пава,
Мов цей потертий і нікчемний гріш.

І ти, ковбаснице, розкішним тілом лиш
Гойдаєшся, мов квітка, безпричинно.
Обітницю цнотливости облиш
І обдаровуй кожного мужчину!
Троянди швидко в’януть, розпустившись.
І ти нікого вже не кинеш в дріж.
Мов піп, що не засне, не помолившись.
Мов цей потертий і нікчемний гріш.

Ти забобони, булочнице, кинь.
Відомі твої пустощі і шали.
Ти спокусила всіх — нема мужчин,
Котрі твоїх обіймів не бажали.
Не відпускай, тягни під укривало,
Настане день небавом і тоді ж,
Заснувши ввечері, проснешся вже зів’яла,
Мов цей потертий і нікчемний гріш.

Послання

Дівиці, слухайте — і не питайте, нащо.
Я чую гніву і бажання дріж.
І плачу, і кричу, бо негодяща,
Мов цей потертий і нікчемний гріш.