вірші

Битва з амазонкою

Ця розмова
Коли вже перестали йти дощі
Виходить, буває
Бджола, що збирає трунок
Відкрились двері
Ще літо далеко
Пробуджена!
Можна загорнутися в сніги
Коли по трьох годинах німоти
Добрий день!
Коли вже день відгуркотів і стих
Так легко губами по шкірі руки
І знову, мов рана, дощ
Сказать хотіла
Мороз надумав все скувать
Зігрій мені руки
І мало миті, коли ми одні
Я вас давно віднесла до святих
Які ми різні
Любий!
Стільки нерозтраченого маю
Я назустріч тобі
Ти плачеш?
Я йшла до тебе по передовій
Виглядала від тебе листа
Я так хотіла, щоб ти приїхав
Пливу кудись
Не їдеш
Не пишеш
Постій в уяві
Єва
Ти — камінь
Не знало тіло
Я містом пливу
Немов сліпа
Задзвеніла розплати сталь
Вирішуй, куди йти тобі
І ти також
Хоч ти мене зрозумій
Русалка
Вже забула, що воно й таке
Білий кінь
О, як же мій знаний герой
Коли тане сніг
Це не тобі
Я падаю, піднявшись, мов лоша
Разом з пролісками
Я спинилася
Уміла брати, то й віддать зумію
Всі зачекались снігу
Так мало світлого
Це добре, що така висока хвиля
Таїна самописця
Не все так буде
Мов милостиню, кинула “привіт”
Впивайся в поранені болем вуста
Усе дорівнює нулю
Шкодую, що слова втекли від мене
Коли ти ще хоч словом
Ви вважаєте, мабуть, що Ви геніальний поет
Та що ж ви всі на фоні огорож?
Він так прийшов
Уява їздила в країни
В автобусі зірвався радіатор
Перечіпаюсь через ріллі й бакаї
Все прагне розум складнощів
Але ж, але…
Не піддавай обструкції сюжет
Руки натруджені переді мною

Мої рядки натхненням не улещені
Господарі колишні
Не звуся так: поет
Це я поет?
Пристанище знайти б
І лиш сумні події, миті, дати
Без потрясіння живеться пісно
На захист права жити так, як хочу
Братові
Вже все дістало
Розмова
Провесінь, сонечко, ще не весна
Моє малесеньке дитя
Під вечір сховалось усе
Мій хлопчик вищий за мене вдвічі
Мала проблема
Сказала б: що ж ти так?
Балада чарівної шинкарки
Балада істин навиворіт
Засмоктує в темряві
Накладка звуку – паралель
Думки нерадісні
Сонечко, далеке і високе
Старий поет
Розчарування
Наталочко!
Депресія
Чи щирий вірш?
Я надто знаю ціну слова
Кігтями, кігтями, кігтями
Усе навалилося якось відразу
Я не хочу в двобої грізному
Guinta essentia
Все колись буває вперше і востаннє
Нове тисячоліття зустрічаю
Ранок
3 січня
Я не переходжу вам дорогу
Доречний морозець
Проснувся сад
Я оновлююсь
О, повелителько!
Побачила море
Цей вечір сивий
На цей злиденний ряд
Вже набридли різні гасла
Вже чую весну в мороці пітьми
Поет завжди чужий серед чужих
Так не кожен може
Ніч у місті, тривожна й жалісна
Якщо цей дощ
Це дуже просто – подорожувать
В складному світі
Не пишеться
Всі поспішають втриматись
І скошеною всує бадилиною
Стільки літ я одна толочила траву
Погода так в ці дні на мене схожа
Сумніви
Косо на ноги босі
Творчість
Поет, якщо він справжній
Я не жінка
Я така, як сама захотіла
Ідилії не уявляю
Хіба що цей стілець
Я рвана рана
Я лише зрозуміти хочу
Людина