вірші

Звичайний стан людини – одинокість.
Самотність, як у Всесвіті – Земля.
Кажу я самоті: Ваша Високість,
Як Ви зі мною – отоді я – Я...

Такі ми різноликі й різнодумні...
Самі собою є на самоті.
Такі ми одне одному байдужі
Не тільки після смерті, а й в житті.

У темряві себе я краще бачу.
Від себе тоді нікуди іти.
І, все-таки, чомусь мені, одначе,
Не достає чиєїсь самоти...