вірші

Жінка

Ця жінка з черешневих пелюсток...
Дмухнеш – вона злетить.
А, може, наполоханим зайчатком
Прожогом кинеться від сірости життя.
Або пташам залопотить підбитим
В малиновому дзвоні надвечір’я.
Я ще не знаю, що то буде з нею,
Коли її відхопить вітром раптом.
Можливо, вона тільки посміхнеться,
До буднів білим платтячком прип’ята.
Турботи в’язкою закине, наче дрова,
Собі на плечі і потягне далі –
Я ще не знаю. Тільки Бога прошу,
Хай береже її хоча б од вітру –
Цей черешневий цвіт рожево-білий.
Хай ягідки зав’яжуться червоні...
Вона дивитиметься зеленню у небо
Своїх очей усміхнених печально...
Вона така красива, що планета
Її в долонях трепетно гойдає, –
В колисці з черешневих пелюсток...