вірші

Заздрю собі...

Смію лиш поглядом в промені Ваших очей,
В їхню синющу безодню зухвало стрибати.
Через реальність обставин і звабу речей,
Через умовності – нами возведені – грати.

Вечір в мажорі цю зустріч зіграв на трубі.
І матіоли розкрились розбуджені квіти.
Що мені зроблено – заздрю?..
Я заздрю собі – вмію любити.

В час потрясінь, макаронно-горохових черг,
Я божевільна в очах Ваших геть іронічних.
Не в товчії дефіцитній оголений нерв,
А перед світом беззахисна і не обтічна.

Світ розступився і я вже під сонцем сама.
Ніде від Вас заховать свої зболені очі.
Сонячний промінь мене відчайдушно трима
І відпустити, ніяк відпустити не хоче...