вірші

Забрела кудись, ой, забрела!
А назад дороги не знаходжу.
Темряви боятися негоже –
За плечима маю два крила.

Тож злетіти можу в височінь
Над своїми вчинками й думками.
А згори або ж неначе камінь,
Або ж вище й вище. Не кричіть,

Знаю я, що трапилось з Ікаром.
Та мої крилята – це не віск,
Це над прірвою отой єдиний міст –
Упаду – така мені покара.

А якщо таки перелечу,
Якщо вже мене врятують крила...
То така з душі відсуне брила...
Закричу... Заплачу... Не почув...