вірші

З часом гаснуть вогники очей.
Зморшки вже обличчя тихо крають.
Знаю біль розпачливих ночей
І щасливих сяйво ніби знаю.

З долею відверта і на ти,
Вигравала завжди я двобої.
Відновила спалені мости,
А відтак пишалася собою.

Та ледь-ледь сивіюча коса
Хоче нагадать мені щомиті:
Марно і безслідно не згаса
Те, що серце всім вітрам відкрите...