вірші

Якщо я кому й співчуваю,
то це Пігмаліону...
Вигадала обличчя,
а на ньому посмішку,
вигадала руки,
а від них тепло.
Вигадала очі –
і не вогонь, о ні,
а просту теплоту в них,
вигадала постать –
і вся вона світиться добротою,
вигадала ще
цілий реєстр недоліків –
і все те полюбила
таким, як є.
Та ні ж, таким, як вигадала.
Перед очима одна й та ж картина:
Пігмаліон щоночі
кладе свою статую до себе в ліжко...
Якщо я кому й співчуваю,
то це Пігмаліону...