вірші

Як же він любить себе слухати,
Наче глухар на тоненькій гілочці,
Голову задравши, пісню виводить,
Ніби й світу навкруги немає...
Бачить себе в білому вбранні,
В сандаліях і з вінком на голові –
Ні дать, ні взять – патрицій...
Господар риторики, Цицерон та й годі...
Заяложені важкі слова
Падають на півдорозі до мого вуха
В калюжу.
Вона – справжнє дзеркало для словоблуддя –
І блиск, і зображення, і суть – все видно.
І відповідно пахне.
Якби ще й горлянку, як в журавля,
Щоб звуки довше приносили насолоду...