вірші

Я так тебе просила: не люби.
Не треба приручать мене ніколи,
Світанком веселкової доби
І присмерком розпачливої долі.

І все ж тяглась до тебе. Так було.
Хотілось до високої орбіти.
Хотілося літать, але крило
Було таке безсиле перед вітром.

То що ж тепер? Просити: не покинь?
І плакать, що без тебе я загину?
Чи, все ж, крилом торкнувши неба синь,
Свої шляхи шукати без упину?

Я знаю, що залишилась сама,
Відроджувати для польоту сили.
Не вірити, що вже тебе нема,
І що учора так тебе любила.