вірші

Я стільки наробила помилок
В житті своїм, що визнати повинна,
Що з помилок життя моє було.
Тому моє життя – моя провина.

Жила за серцем, і молилась я
У власному божественному храмі.
Немало щирих сліз там пролила,
Так, наче розуму в собі не мала й грама.

Але життя банальне і просте –
Живи, як можеш, не як хочеш жити.
Себе я не любила й через те
Й мене ніхто не прагнув полюбити.

Я збайдужіла, я собі ніяка.
Душа ж чекає, доки біль мине.
Та ще самотність, наче зла собака,
Від світу ревно стереже мене.